Нове в законодавстві щодо складання заповіту

  Заповітом є особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто, а отже спадщина за заповітом через представника не може бути заповідана.

Заповідач сам може визначити кому він заповість своє майно, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних чи родинних відносин. Крім того, він може заповісти своє майно підприємству, установі, організації, територіальній громаді, іноземній державі або будь-яким іншим учасникам цивільних відносин. У своєму заповіті він може зазначити, що одна частина спадкового майна перейде, наприклад, до фізичної особи, а інша – до держави чи юридичної особи.

Особа, що заповідає, має право без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Проте, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Обов’язкову частку у спадщині мають малолітні (до 14 років), неповнолітні (до 18 років), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Зокрема, Конституційний суд України у своєму рішенні від 11 лютого 2014 року у справі № 1-1/2014 роз’яснив, що таке право, крім того, мають повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності. Вищевказані особи мають право на половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом, незалежно від змісту заповіту. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Заповідач є вільним у визначенні обсягу спадщини за заповітом. Він може охопити заповітом усе спадкове майно або його частину, має право заповісти спадщину у вигляді арифметичних спадкових часток (1/2, 2/3 тощо), так і конкретне майно (право власності на жилий будинок, автомобіль, права вимоги до боржника за конкретним договором тощо).

У разі охоплення заповітом лише частини спадщини, незаповідане майно перейде до спадкоємців за законом відповідно до правил черговості, а за їх відсутності — за заявою територіальної громади буде визнане відумерлим на підставі ст. 1277 ЦК України. До спадкоємців за заповітом спадщина, не охоплена заповітом, перейти не може, навіть якщо інших спадкоємців (спадкоємців за законом) немає.

Законодавство встановлює чіткі вимоги до форми та змісту заповіту:

·   заповіт має бути складеним письмово;

·   заповіт має бути посвідчений нотаріально або особами, уповноваженими на те законом;

·   у заповіті має бути зазначено місце та час його складення;

·   заповіт повинен бути підписаний особисто заповідачем.

У деяких випадках на практиці для надання додаткової легітимності заповіту у випадку його підписання іншою особою замість заповідача нотаріус також запрошує не менш ніж двох свідків, які беруть участь у посвідченні.

За законодавством присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов’язковою у таких випадках:

·   при посвідченні заповіту іншою посадовою, службовою особою, перелік яких наведений уст. 1252 ЦК України;

·   якщо заповідач не може через фізичні вади сам прочитати заповіт (абзац третій ч. 2 ст. 1248 ЦК України).

Крім того, будь-який заповіт може бути посвідчений при свідках за бажанням заповідача (ч. 1 ст. 1253 ЦК України).

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт чи скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Право на скасування та внесення змін до заповіту зберігається за заповідачем у будь-який час, за умови збереження у заповідача повної цивільної дієздатності.

Джерело: www.kavyn.kr.ua