Поділ власності

Як довести, що майно, нажите в шлюбі, є спільним сумісним?

При розгляді справ про поділ сумісного майна подружжя або чоловіка та жінки, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі, складнощі викликає встановлення факту, що одна зі сторін здійснила відчуження такого майна, або використала його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя й не в інтересах сім’ї чи не на її потреби, або приховала його. Такого висновку дійшов Апеляційний суд Житомирської області.

Поділ бізнес-активів

Були випадки неправильного вирішення питання про поділ майна у вигляді акцій у фондах корпоративних господарських організацій.

Так, апеляційний суд 25.02.2015 скасував рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25.02.2015 (справа №279/6636/14-ц) у частині поділу акцій, які придбані та відчужені відповідачем під час перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачкою. Оскільки доказів придбання акцій за особисті кошти та відчуження їх в інтересах сім’ї відповідач не надав, колегія суддів ухвалила нове рішення — про визнання цих цінних паперів спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з відповідача на користь позивачки половини вартості зазначених акцій. Суддя залишив без уваги положення ст.177 Цивільного кодексу та ст.6 закону «Про цінні папери та фондовий ринок», відповідно до яких акції можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності та предметом поділу між подружжям, якщо вони придбані за їхні спільні гроші.

Нечасто суди області вирішували спори щодо поділу майна між подружжям у випадках, коли один із них (або обидва) — фізична особа — підприємець, поділу майна, де чоловік або дружина (чи обидва) — учасник господарського товариства.

Рішенням Коституційного Суду від 19.09.2012 №17-рп/2012 визначено: в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.61 Сімейного кодексу слід розуміти так, що статутний капітал і майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи відповідний спір, Корольовський районний суд м.Житомира у справі №296/2-2018/12-ц безпідставно відмовив у задоволенні позову Л. про визначення ідеальних часток у статутному капіталі ТОВ «К.», оскільки помилково вважав, що в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду товариства, учасником якого є один з них, майно переходить у приватну власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно трансформується в право вимоги виплати половини отриманого доходу від діяльності або половини майна, що залишилося після ліквідації підприємства. Апеляційний суд рішення першої інстанції в цій частині скасував і визначив ідеальні частки подружжя в статутному фонді товариства — по 1/2 кожному. Разом з тим у справі правильно вирішено спір щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя приміщення механічної майстерні, яке придбано одним із подружжя під час шлюбу як приватним підприємцем за спільні кошти.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 13.01.2015 відмовлено в задоволенні позову про визнання спірного майна виробничого призначення спільною сумісною власністю подружжя. Колегія суддів визнала правильним такий висновок, оскільки відповідач не довів, що майно придбано його дружиною, фізичною особою — підприємцем, за спільні гроші подружжя. Це відповідало правовій позиції, викладеній у рішенні Верховного Суду України від 2.10.2013 у справі №6-79цс/13.

Натомість апеляційна інстанція скасувала рішення Коростишівського райсуду від 18.05.2015 у справі №280/330/15-ц, яким було стягнуто на користь позивача доходи від використання спільного майна та ухвалено нове — про відмову в задоволенні позову. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що нормами цивільного законодавства не встановлено обов’язку співвласників спільної сумісної власності на розподіл доходу, отриманого від використання такого майна (ч.1 ст.368 ЦК). При цьому між сторонами договір про використання спільного майна та порядок розподілу доходу не укладався й позивач не звертався до суду про порушення його права на користування автомобілем у спірний період.

Незавершене будівництво

Випадки неоднакового застосування норм чинного законодавства траплялися при вирішенні судами питань щодо поділу майна, набутого в порядку ст.331 ЦК. Йдеться про новостворене майно та об’єкти незавершеного будівництва.

Оскільки суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе його повноваження щодо вирішення питань, 13.05.2015 скасовано рішення Богунського районного суду м.Житомира від 5.09.2013 (справа №295/7443/13-ц), яким визнано дійсним договір про поділ майна подружжя (виробничих приміщень, цехів, котельні) та право власності за ним на нерухоме майно. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, договір сторонами виконаний і перешкод для визнання права власності на спірне майно за позивачем немає. Проте поза увагою залишилися положення ст.331 Цивільного процесуального кодексу, ч.3 ст.375, ч.3 ст.376 ЦК, адже після купівлі майна подружжя його перебудувало — звело нові виробничі приміщення.

Крім того, земельна ділянка, на якій розташована нерухомість, належала до комунальної власності та перебувала в оренді відповідача. Позивач також не надав доказів щодо звернення до компетентних органів з приводу реєстрації права власності на спірне майно та відмови в цьому.

На момент вирішення спору столярний цех мав інший розмір (більший), ніж придбаний за договором купівлі-продажу. Отже, перебудовані та новозбудовані приміщення не зареєстровані у встановленому законом порядку. Крім того, не доведено, що відповідач ухиляється від такої реєстрації. Тому Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ 1.12.2015 відмовив у відкритті касаційного провадження.

Оспорювання дарування

Були випадки оспорювання укладених одним із подружжя під час шлюбу договорів дарування нерухомого майна. Ставилися вимоги про визнання таких договорів удаваними та укладеними з метою приховати дійсний правочин, яким фактично є договір купівлі-продажу такого майна, визнання права спільної сумісної власності подружжя на таке майно та права на частку в ньому.

Суди першої інстанції не звертали уваги на необхідність установлення того, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії спрямовані на досягнення інших правових наслідків, на приховування іншої волі учасників угоди. При цьому наміру однієї сторони на укладення такої угоди недостатньо (п.25 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9). Наприклад, із цих підстав скасовано рішення Корольовського райсуду м.Житомира від 2.03.2015 у справі №296/7861/14-ц.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26.12.2014 у справі №278/2742/14-ц було визнано удаваним договір дарування будинку, визнано спірне майно спільною сумісною власністю подружжя. АСЖО скасував рішення із підстав неправильного застосування норм матеріального права — положень СК до спірних правовідносин, які виникли до 1.01.2004, та необхідності застосування стст.58, 59 ЦК в редакції 1963 року й ст.22 Кодексу про шлюб та сім’ю.

9.06.2015 скасовано рішення Богунського райсуду м.Житомира від 30.03.2015 в частині поділу вкладу на депозитному рахунку. Апеляційна інстанція зазначила, що, відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, місцевий суд помилково послався на те, що позивач не довів використання відповідачем спільних коштів не на потреби родини. При цьому суд не взяв до уваги визнання факту передачі грошей своїй матері в рахунок боргу. Відповідач не довів існування спільного боргу в подружжя та те, що кошти належать іншій особі, а тому колегія суддів ухвалила нове рішення — про задоволення позову в цій частині, визнала гроші на депозитному рахунку спільним сумісним майном подружжя та стягнула їх половину на користь позивача.

Якщо частки не рівні

Суди області правильно застосовували право щодо відступу від засад рівності часток подружжя при вирішенні відповідних спорів. Так, у п.30 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11 роз’яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з чч.2, 3 ст.70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток, ураховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).

Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, а й випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.1 ст.60 СК). Рішення суду повинне містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя в спільному майні.

У цій частині залишено без змін рішення Корольовського райсуду м.Житомира від 5.12.2014 у справі №296/1538/13-ц. Зокрема, сума заборгованості відповідача за аліментами на час розгляду справи була незначною (4980 грн. при поділі майна вартістю 86175 грн.), що не є достатньою підставою для відступлення від засад рівності часток подружжя. Крім того, позивач не довів іншої обставини, що має істотне значення для справи, яка могла бути підставою для відступу від засад рівності часток.

Ціна позову

Найбільш поширеними були порушення норм процесуального права щодо застосування положень ст.80 ЦПК. Зокрема, за змістом п.2 ч.1 цієї статті, у позовах про визнання права власності на майно ціна позову визначається його вартістю. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (ч.2 ст.80 ЦПК). Аналогічні положення містить ч.2 ст.6 закону «Про судовий збір».

Відповідно до чч.1, 2 ст.121 ЦПК суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених в стст.119, 120 указаного кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача й дає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо останній відповідно до ухвали суду у встановлений законом строк виконає вимоги, визначені стст.119 і 120 кодексу, сплатить збір, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше вона вважається неподаною та повертається позивачеві.

Проте деякі суди не звертають уваги на відсутність вказівки на ціну позову або на те, що визначена позивачем ціна вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, та не застосовують наданого законодавством права на залишення заяви без руху й визначення ціни позову за умов, передбачених ч.2 ст.80 ЦПК.

Наприклад, предметом поділу майна подружжя у справі №2/279/691/15 (Коростенський міськрайонний суд Житомирської області) була квартира житловою площею 27,8 м². Ціну позову визначено 24000 грн., що явно не відповідало дійсній вартості спірного майна. Проте суддя не скористався правом визначення ціни позову, внаслідок чого за наслідками розгляду справи до бюджету сплачено тільки 247,25 грн.

Цей же суд не звернув уваги на положення п.18 постанови пленуму ВСС «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 №10 (зі змінами й доповненнями, внесеними постановою від 25.09.2015 №10), згідно з яким у разі, якщо позивач на підставі ч.2 ст.31 ЦПК збільшив розмір позовних вимог, заявив нові вимоги або до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, у зв’язку із чим збільшилася ціна позову, він відповідно до абз.2 ч.2 ст.6 закону №3674-VI, ч.3 ст.80 ЦПК повинен доплатити суму судового збору. Її розмір має відповідати ставкам, установленим п.1 ч.2 ст.4 закону №3674-VI. Якщо до цієї заяви не додано доказів такої доплати, заява залишається без руху на підставі ст.121 ЦПК.

Так, приймаючи у справі №279/1124/15-ц до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, неоплачену судовим збором, предметом яких, крім рухомого, стало нерухоме майно — квартира площею 29,5 м² в м.Коростені, суддя не виконав вимоги процесуального закону, не залишив без руху таку заяву, внаслідок чого бюджет зазнав утрат. Питання щодо стягнення збору не було вирішено навіть під час ухвалення рішення у справі.

Вищевказані випадки є непоодинокими (справа №279/3620/13-ц в Коростенському міськсуді; справи №№274/6027/14-ц та 274/4030/14-ц в Бердичівському міськрайонному; №№278/1493 та 278/4224/13-ц в Житомирському районному (після проведення експертизи встановлена ринкова вартість, проте при ухваленні рішення не розв’язано питання про доплату судового збору).

Неподані докази

За змістом п.14 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 №5, відповідно до ст.131 ЦПК суди мають установлювати строк на подання доказів з урахуванням часу, необхідного для їх подання, про що зазначається в ухвалі. Крім того, суд повинен роз’яснити наслідки: докази, подані з порушенням установленого строку, не приймаються, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважних причин.

У справі №296/1538/13-ц (Корольовський районний суд) позивач, надавши копію інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, зазначила докази, які підтверджують, що спірний будинок є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки набутий за час шлюбу. Проте суд першої інстанції не роз’яснив позивачеві наслідків неподання оригіналу такого документа як належного доказу та дійшов передчасного висновку щодо виключення цього майна з обсягу спільного майна подружжя за недоведеністю.

Під час апеляційного розгляду було встановлено, що житловий будинок дійсно придбаний відповідачем на підставі договору купівлі-продажу під час перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачем. Останній не надав жодного доказу на спростування цього факту, на придбання майна за особисті кошти та не порушував перед судом питання про належність указаного нерухомого майна особисто йому. Тому колегія скасувала рішення суду першої інстанції про відмову у визначенні ідеальних часток у спільній сумісній власності подружжя на житловий будинок й ухвалила нове — про визнання за кожним зі сторін права власності на 1/2 частину майна.

Деякі суди безпідставно вимагали сплатити судовий збір за заявлене в судовому засіданні клопотання про призначення судових експертиз. Прикладом може слугувати справа №296/1538/13-ц Корольовського райсуду.

Такі дії суперечать вимогам процесуального закону, оскільки вищевказані клопотання не є заявами про забезпечення доказів у розумінні ст.134 ЦПК та подавалися стороною в судовому засіданні, а не в порядку ст.135 ЦПК. Зазначене питання роз’яснено в п.8 постанови пленуму ВСС «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 №10.