Що такого є в медіації, чого немає у звичайних перемовинах за участю адвокатів

Нове процесуальне законодавство (проект №6232) передбачає запровадження медіації, яка має, з одного боку, спростити вирішення спорів для громадян, а з другого — розвантажити суди. Що нового дасть інститут — правники показали на практиці.

Суд? Устигнеться

Адвокат, медіатор Луїза Романадзе закликала колег застосовувати нову практику, бо це світовий тренд. Про це вона сказала на форумі Асоціації адвокатів України «Формула успіху: стандарти адвокатської діяльності». А щоб показати різницю між класичним адвокатом і медіатором, було організовано перфоманс, під

час якого адвокати розглядали реальну ситуацію.

До керуючого партнера ПГ Dominion Олександра Пінчука звернулася громадянка Юля. 4 роки тому вона з однією людиною відкрила художню студію. Інвестувати мав партнер, а клієнтка займалася організаційними питаннями і була генеральним директором. Частки розподілялися 30/70. А через 2 роки домовилися про 50/50. Та нещодавно до Юлі прийшла стороння особа, яка показала договір про переуступку партнером своєї частки. Виник конфлікт — і було замінено гендиректора.

На запитання адвоката, що вона хоче від нього отримати, клієнтка пояснила: зрозуміти, чи законно її звільнили, та отримати компенсацію за частку. А загалом — з’ясувати, які дії слід учинити, аби відновити попереднє становище.

Адвокат пояснив, що є три варіанти дій: відшкодування збитків, поновлення на роботі й повернення частки або просто дошкуляння опоненту. Під час бесіди з’ясувалось, що клієнтка хоче зберегти частку та поновитись на роботі. Правник побачив перспективу

оскарження договору відчуження частки, а також звільнення директора.

Однак зазначив, що тяганина в судах може тривати роками, тому порадив спробувати поговорити з опонентом, а якщо порозуміння досягнуто не буде — звернутися до медіатора.

Інший інструментарій

І Юля пішла до адвоката, медіатора, члена правління ААУ Марини Саєнко, яка поцікавилася, наскільки важливі для неї фінансові питання та скільки ресурсів (часу, коштів тощо) вона готова витратити.

У відповідь пролунало, що за 2 роки судової тяганини бізнесу вже не залишиться. З’ясувалося, що в клієнтки є інший проект, в який вона хотіла б вкладати гроші від першого. Модератор запропонувала підготувати судовий позов, що «стимулюватиме опонента до конструктивного діалогу».

Л.Романадзе прокоментувала, що в другому варіанті змінився стиль спілкування з клієнткою, було більше запитань, розмова побудована так, що варіанти рішень

пропонувала сама клієнтка. Крім того, медіатору вдалося з’ясувати, що в Юлі є інший бізнес.

Дехто з присутніх погодився, що медіатор запитаннями спонукав клієнтку самостійно сформулювати мету. І, зрозумівши справжні наміри, запропонував варіанти дій. «Він не надавав готові пропозиції, а змушував говорити клієнтку», — сказав один з учасників форуму.

«Чесно кажучи, не помітив жодної різниці. Перший був скороченим варіантом другого», — зауважив інший. На його думку, все залежить від клієнта. Якщо це «чуттєва жінка, художник» — краще друга варіація. Якщо «діловий дядько» — йому треба чітко викласти: бери це, роби так, іди туди.

А ще один учасник назвав неприродним те, що перший адвокат так просто віддав клієнта іншому. Л.Романадзе пояснила, що йшлося не про іншого адвоката, а про медіацію.

Скептицизм недоречний

Л.Романадзе підсумувала, що медіація — це стадійна структурована процедура. Медіатор не

приймає рішень, а пропонує варіанти, сторони ж у свою чергу вирішують, чи вони прийнятні. Ця процедура відрізняється від переговорів, які проводять адвокати, а медіатор має бути ще й психологом.

Попри те що сьогодні багато хто скептично сприймає медіацію, вона, ймовірно, приживеться в Україні. Так, у першому читанні прийнято проект закону «Про медіацію» (№3665), однак до нього вже подано безліч поправок. Тож багато залежатиме від практичного застосування нового інституту.

Втім, не виключено, що попервах медіація не надто розвантажить суди. Це, зокрема, пов’язано з менталітетом українського бізнесу, який постійно перебуває в умовах нестабільного законодавства, корупційних ризиків тощо. А також звик, що крапка в спорі поставлена лише тоді, коли є судове рішення, що не підлягає оскарженню.  

Джерело: ЗАКОН І БІЗНЕС