Відхід від старих «шаблонів»

  Структура рішення суду за новим Цивільним процесуальним кодексом

  Прийняття нового цивільно-процесуального законодавства зумовило багато дискусій та труднощів у правозастосуванні. Сьогодні при реалізації його положень залишається більше запитань, ніж відповідей. Не оминула ця проблема й структури рішення суду, щодо якої немає єдиної точки зору.

Все за пунктами

  Багато юристів та навіть діючих суддів нового Верховного Суду говорили про необхідність зміни структури рішення суду та відходження від старих «шаблонів», а деякі правники пропонували дотримуватися форми рішень Європейського суду з прав людини. Хочу викласти власне бачення ситуації. Ми не претендуємо на визначення єдиного зразка для всіх суддів, розуміючи індивідуальність кожного з них та особливості стилістики рішення суду, також торкатимемося лише процесуальної форми, не вдаючись до особливостей застосування норм матеріального права.

  Отже, відповідно до ст.265 Цивільного процесуального кодексу рішення складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Але вважаємо за доцільне писати структуровані рішення, тобто розбивати їх на частини (розділи), пункти та підпункти, що можна побачити і у вердиктах ЄСПЛ та в правових системах окремих держав. Ми керуємося тим, що така структура не заборонена законом і є досить зручною для сторін. Так, існують позитивні відгуки учасників процесу, що при оскарженні рішення суду було зручно посилатися на пронумеровані абзаци тощо. При цьому структурованість рішення допомагає виділити його частини.

Великі чи маленькі літери

  Згідно із ст.129¹ Конституції, ст.259 ЦПК суд ухвалює рішення «іменем України» (перше слово з маленької літери). Тут дуже часто можна почути зауваження учасників правовідносин про те, що судді в рішенні пишуть слово «іменем» з маленької букви, у зв’язку із цим на суддів надходили скарги. Проте законодавець на рівні як Основного Закону, так і спеціального процесуального законодавства закріпив наведену форму викладення. Хоча практикується написання обох слів великими літерами — «ІМЕНЕМ УКРАЇНИ», що має місце в рішеннях Верховного (в якого ще немає єдиної позиції) та Конституційного судів.

Незвичний порядок

  Ми є прихильниками структури рішення суду, зазначеної у ст.265 ЦПК. Отже, у вступній частині рішення вказуються:

1) дата і місце його ухвалення;

2) найменування суду;

3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів;

4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;

5) номер справи;

6) ім’я (найменування) сторін та інших учасників справи;

7) вимоги позивача;

8) прізвища та ініціали представників учасників справи.

  Існують випадки, коли суди забувають називати місце ухвалення рішення (п.1 ч.2 ст.265 ЦПК), яким є відповідний населений пункт. Також у рішенні зазначалось, що суд розглядає справу «при секретарі», що є певним чином некоректним, оскільки виникає враження, що «суд перебуває в певному підпорядкуванні секретарю». Тому більш доцільним є повне формулювання «за участю секретаря судового засідання», адже в ЦПК немає короткого терміна «секретар». Далі вказується номер справи, що є незвичним, і шаблони рішень, унесені до системи документообігу суду, підлаштовані посилатися на номер справи у верхній частини рішення. При зазначенні імен (найменувань) сторін та інших учасників справи слід звернути увагу на відмежування терміна «інші учасники справи» (§1 гл.4 ЦПК), до яких у справах позовного провадження відносяться сторони, треті особи, а у справах окремого провадження — заявники, інші заінтересовані особи, від терміна «інші учасники судового процесу» (§3 гл.4 ЦПК), яких в описовій частині рішення називати не потрібно. Дана складова вступної частини рішення не вимагає вказувати представників учасників справи, яких, за структурою, потрібно зазначати після вимог позивача (п.8 ч.2 ст.265 ЦПК).

Складові описової частини

  Описова частина рішення повинна містити:

1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;

2) заяви, клопотання;

3) інші процесуальні дії у справі: забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо (ч.3 ст.265 ЦПК).

 Пропонуємо відійти від викладення після вступної частини формулювання «ВСТАНОВИВ». Адже в мотивувальній частині вказуються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких установлені відповідні обставини (пп.1 п.4 ч.2 ст.265 ЦПК), що вимагає від суду зазначення цих обставин. Але перед мотивувальною частиною викладається описова, тому буде нелогічним установлювати обставини про позиції сторін, процесуальні дії у справі тощо.

Пропонуємо так починати описову частину рішення: «І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача», в якій за пунктами подавати відповідну інформацію. Наприклад:

1. Позивач звернувся з позовом до відповідача з вимогою про…

2. Свої позовні вимоги обґрунтував…   

3. Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначивши, що…

Наступний розділ слід викладати в такому вигляді: «ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи», де можна написати про надходження заяв про розгляд справи без сторони, визнання позову, зміни предмета або підстави позову тощо.

Третій розділ: «ІІІ. Процесуальні дії у справі», в якому можна зазначити про проведення розгляду без фіксації технічними засобами, без участі сторони, залучення учасників справи тощо.

Як указати мотиви

  Після чого потрібно перейти до викладення мотивувальної частини рішення (ч.4 ст.265 ЦПК), яку ми пропонуємо почати так: «ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин» — з відповідним описом таких обставин за пунктами.

  Дана частина рішення є найбільш складною та змістовною, що вимагає від суду зазначення доказів, відхилених судом, та мотивів їх відхилення, мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, норми права, які застосував суд, та мотивів їх застосування тощо (детально див. ч.4 ст.265 ЦПК). Зміст цих дій пропонуємо викладати в наступному розділі: «V. Оцінка суду», в якому можна відобразити як загальні принципи правового регулювання ситуації, що розглядається, так і особливості їх застосування в конкретній справі з відповідними висновками суду. Наприкінці мотивувальної частини розглядається питання про розподіл судових витрат, що іноді вимагає серйозного обґрунтування, тому слід передбачити  такий розділ: «VІ. Розподіл судових витрат між сторонами».

Нове в резолютивній частині

  Далі з посиланням на норми матеріального і процесуального права підходимо до викладення резолютивної частини рішення суду. Пропонуємо відійти від загальноприйнятого слова «ВИРІШИВ», натомість застосовувати слово «УХВАЛИВ», адже відповідно до ст.259 та інших положень ЦПК суди «ухвалюють рішення». Обов’язкові елементи резолютивної частини рішення передбачені в ч.5 ст.265 ЦПК, згідно з якою зазначаються:

1. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові пов-ністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. Убачається, що дані положення вимагають зазначення в резолютивній частині про те, що позовні вимоги слід задовольнити «повністю» у випадку повного їх задоволення або позовні вимоги слід задовольнити «частково», відповідно, у випадку часткового задоволення.

Навіть при частковому задоволенні позову необхідно описувати не у формі «в іншій частині позовних вимог відмовити», а  так: «щодо позовної вимоги... (конкретний перелік) відмовити».

2. Розподіл судових витрат.

3. Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Суди часто забувають указувати інформацію про строк і порядок набрання рішенням законної сили, що формально уможливлює його невідповідність вимогам закону.

  Порядок оскарження пропонуємо викладати, дублюючи положення ЦПК, які регулюють дану процедуру, щоб учасник справи, який пропустив строк на оскарження, не міг послатися на нероз’яснення цієї процедури.

4. Повні найменування (для юридичних осіб) або імена (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юросіб) або місце проживання чи перебування (для фізосіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб — громадян України. Ми дану інформацію вказуємо в першому пункті резолютивної частини, де йдеться про те, що «позовні вимоги особи 1 (далі посилання на п.4 ч.5 ст.265 ЦПК) до особи 2 (те саме посилання) про… задовольнити пов-ністю (частково)».

  Сподіваємося, що наше бачення структури рішення суду допоможе учасникам правовідносин звернути увагу на його елементи та правильно їх викласти.