ВС окреслив межі майнового поручительства

Оцінка предмета забезпечення сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг вимог у разі звернення стягнення на нього. Такий висновок зробив ВС в постанові №902/492/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

15 травня 2018 року                        м.Київ                               №902/492/17

Велика палата Верховного Суду у складі:

головуючого — КНЯЗЄВА В. С.,
судді-доповідача РОГАЧ Л.І.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., БАКУЛІНОЇ С.В., БРИТАНЧУКА В.В., ГУДИМИ Д.А., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., САПРИКІНОЇ І.В., СИТНІК О.М., ТКАЧУКА О.С., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г. —

розглянула в судовому засіданні з повідомленням учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 та ухвалу Господарського суду Вінницької області (про розгляд кредиторських вимог ПАТ «УкрСиббанк») від 8.08.2017, за заявою cпоживчого товариства «Гарант» про банкрутство.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заяви та заперечень

1.1. У травні 2017 року до ГСВО надійшла заява боржника — СТ «Гарант» про банкрутство в порядку, визначеному ст.95 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

1.2. Постановою ГСВО від 22.06.2017  боржника — СТ «Гарант» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено голову ліквідаційної комісії Томашука М.С., повідомлення про що розміщено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду 25.06.2017.

1.3. 18.07.2017 до ГСВО надійшла заява ПАТ «УкрСиббанк» з вимогами до СТ «Гарант», в якій заявник просив визнати його грошові вимоги до боржника в сумі 7769442,57 грн. як такі, що забезпечені заставою майна боржника як майнового поручителя за кредитними зобов’язаннями фізичної особи перед банком, та включити їх до реєстру вимог кредиторів відповідно до п.2 ч.8 ст.23 закону про банкрутство.

1.4. Заява обґрунтована тим, що СТ «Гарант» є майновим поручителем позичальника ПАТ «УкрСиббанк» Особи 7 за зобов’язаннями за кредитними договорами відповідно до договорів іпотеки від 3.11.2006 та від 20.11.2007 (зі змінами та доповненнями).

1.5. Ліквідатор боржника у відзиві на заяву про визнання кредиторських вимог визнав обґрунтованими кредиторські вимоги ПАТ «УкрСиббанк» частково на суму 1718488,00 грн. та 3200,00 грн. сплаченого кредитором судового збору, оскільки, на думку ліквідатора, за змістом положень стст.11, 33 закону «Про іпотеку», стст.12, 19, 33 закону «Про заставу», стст.546, 572, 574, 575, 583 Цивільного кодексу, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем виключно в межах вартості предмета іпотеки, яка погоджена

сторонами в договорі іпотеки і становить 1718488,00 грн.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою ГСВО від 8.08.2017 заяву ПАТ «УкрСиббанк» про визнання грошових вимог до боржника та включення до реєстру вимог кредиторів задоволено частково, визнано грошові вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до СТ «Гарант» на суму 1718488 грн. як такі, що забезпечені майном боржника, та на суму 3200 грн. судового збору першої черги задоволення реєстру вимог кредиторів, зобов’язано ліквідатора Томашука М.С. унести окремо до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з договором іпотеки від 20.11.2007. У визнанні грошових вимог ПАТ «УкрСиббанк» на суму 6050954,57 грн. відмовлено.

2.2. Постановою РАГС від 19 09.2017 апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, а ухвалу ГСВО від 8.08.2017 — без змін.

2.3. Визнаючи заявлені ПАТ «УкрСиббанк» кредиторські вимоги до СТ «Гарант» на суму 1718488 грн. та включаючи їх до реєстру окремо як забезпечені заставою майна боржника, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із договірної вартості предмета іпотеки в розмірі 1718488 грн., яка зазначена сторонами у договорі іпотеки від 20.11.2007 на момент його укладення банком та боржником — майновим поручителем.

2.4. Суди відмовили у визнанні грошових вимог ПАТ «УкрСиббанк» до СТ «Гарант» на суму 6050 954,57 грн., яка відповідає розміру фактичної заборгованості боржника — третьої особи за кредитним договором, посилаючись на те, що законодавство про банкрутство не передбачає можливості включити до реєстру

вимог кредиторів такі вимоги, які перевищують договірну вартість майна заставодавця (іпотекодавця) у випадках банкрутства майнового поручителя за зобов’язаннями третьої особи.

2.5. На підтвердження свого висновку суди попередніх інстанцій послалися на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 16.10.2012 у справі №5023/6981/11, від 3.06.2014 у справі №25/5005/6641/2012, від 26.08.2014 у справі №5024/948/2012 та від 29.03.2017 у справі №918/169/16.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. У жовтні 2017 року ПАТ «УкрСиббанк» подало до ВГС касаційну скаргу на постанову РАГС від 19.09.2017 та ухвалу ГСВО (про розгляд кредиторських вимог ПАТ «УкрСиббанк») від 8.08.2017 у справі №902/492/17.

3.2. ПАТ «УкрСиббанк» просив скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у визнанні грошових вимог у розмірі 6050954,57 грн. фактичної заборгованості за кредитним договором, на забезпечення якого вчинена майнова порука боржником у цій справі, та прийняти в зазначеній частині нове рішення про визнання грошових вимог ПАТ «УкрСиббанк» до СТ «Гарант» на суму 6050954,57 грн., їх включення до реєстру вимог кредиторів як таких, що забезпечені заставою майна боржника.

3.3. ПАТ «УкрСиббанк» вказало, що суди не взяли до уваги положення стст.7, 11 закону «Про іпотеку», ст.57 закону про банкрутство, з яких вбачається його право на задоволення грошових вимог до боржника шляхом продажу заставного майна в ліквідаційній процедурі

банкрута за ціною, визначеною ліквідатором на момент його продажу, а не на дату виникнення забезпечувальних правовідносин, та повне задоволення його фактичних вимог за рахунок вартості предмета іпотеки.

3.4. Також у касаційній скарзі зазначено, що наявні підстави для відступлення від правової позиції ВСУ, викладеної у постанові від 29.03.2017 у справі №918/169/16.

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої палати ВС

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі ВС від 29.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «УкрСиббанк» на постанову РАГС від 19.09.2017 та на ухвалу ГСВО від 8.08.2017 (про розгляд кредиторських вимог ПАТ «УкрСиббанк»).

4.2. Ухвалою КГС у складі ВС від 13.03.2018 справу разом із касаційною скаргою на постанову РАГС від 19.09.2017 та на ухвалу ГСВО від 8.08.2017 (про розгляд кредиторських вимог ПАТ «УкрСиббанк») передано на розгляд ВП ВС.

4.3. Мотивуючи ухвалу, КГС у складі ВС зазначив про необхідність відступити від висновку ВСУ щодо застосування положень ч.1 ст.7 та ч.1 ст.11 закону «Про іпотеку», викладеного у постанові від 29.03.2017 у справі №3-1591гс16 (№918/169/16), в якій ВСУ висловив позицію, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання основного зобов’язання в межах договірної вартості предмета іпотеки.

4.4. Ухвалою ВП ВС від 28.03.2018 прийнято до розгляду справу №902/492/17 (провадження №12-52гс18) та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

5. Позиція учасників справи

5.1. Представник ПАТ «УкрСиббанк» підтримав касаційну скаргу з наведених у ній підстав.

5.2. СТ «Гарант» не скористалося правом на участь свого представника у судовому засіданні, не надало відзив на касаційну скаргу.

6. Фактичні обставини справи, встановлені судами

6.1. 1.11.2006 банк та Особа 7 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту №*, за умовами якого банк зобов’язався надати позичальнику, а позичальник зобов’язалась прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (кошти) у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту, що дорівнює 100 тис. швейцарських франків, та сплатити проценти, комісії в порядку та на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту еквівалентна 403567,70 грн. за курсом НБУ на день укладення цього договору (п.1.1.). Позичальник зобов’язалась повернути кредит у повному обсязі не пізніше від 1.11.2017 згідно з графіком погашення кредиту (пп.1.2.2.) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 8,49% річних (пп.1.3.1.). Позичальник зобов’язалась повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії, штрафи та ін. платежі згідно з умовами договору (пп.1.2.2.).

6.2. Додатковими угодами №№1 та 2 від 3.02.2009 до договору про надання споживчого кредиту №* погоджено зміну кінцевого терміну повернення кредиту за договором не пізніше від 1.11.2021, змінено схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлено ануїтетний платіж у розмірі 890 швейцарських франків зі строком сплати 3-го числа кожного місяця.

6.3. 3.11.2006 на забезпечення виконання

зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту №* банк (іпотекодержатель) та СТ «Гарант» (іпотекодавець) уклали договір іпотеки, на підставі якого СТ «Гарант» передало в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: будівлю кафе «Олень» літ. «А» загальною площею 405,5 м²; будівлю літ. «Б» загальною площею 70,7 м²; склад літ. «В» загальною площею 114,1 м²; вбиральню літ. «Г», криницю літ. «Д», огорожу №1-3, що розташована за адресою: Вінницька область, Літинський район, автошлях та належить на праві власності СТ «Гарант». Ринкова вартість предмета іпотеки становить 539872,00 грн.

6.4. Відповідно до пп.2.1.1. договору в разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. Іпотекодержатель має право (у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, установлених цим договором) вимагати дострокового виконання боржником зобов’язань за кредитним договором, а у разі невиконання боржником цієї вимоги — звернути стягнення на предмет іпотеки (пп.2.1.2.).

6.5. 20.11.2007 банк та Особа 7 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту №*, за умовами якого банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) у доларах США в сумі 80 тис., що еквівалентне 404 тис. грн. за курсом НБУ, а позичальник зобов’язалась прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, визначених у даному договорі. Сторони

домовилися, що банк надає позичальнику кредит у вигляді одного траншу в розмірі суми кредиту, зазначеного в цьому договорі (п.1.1.). Позичальник зобов’язалась повернути кредит у повному обсязі не пізніше від 20.11.2018 згідно з графіком погашення кредиту (пп.1.2.2.) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 13,9% річних (пп.1.3.1.).

6.6. Додатковими угодами №№2 та 3 до договору було змінено кінцевий термін повернення кредиту — не пізніше від 3.10.2022, а також схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлено ануїтетний платіж у розмірі $980 зі строком сплати 3-го числа кожного місяця.

6.7. 20.11.2007 на забезпечення виконання зобов’язань за договором від 20.11.2007 №* банк (іпотекодержатель) та СТ «Гарант» (іпотекодавець) уклали договір іпотеки (нерухомого майна), на підставі якого СТ «Гарант» передало в іпотеку банку зазначене вище нерухоме майно, що розташоване за адресою: Вінницька область, Літинський район, автошлях та належить на праві власності СТ «Гарант». Ринкова вартість предмета іпотеки згідно зі звітом суб’єкта оціночної діяльності становить 1718488,00 грн.

6.8. За умовами договору іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов’язання за цим договором або будь-якого зобов’язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом; у разі ліквідації юридичної особи — іпотекодавця; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до чинного законодавства (п.п.4.1.1, 4.1.5.).

6.9. 28.02.2009 банк та СТ «Гарант» уклали

договір №1 про внесення змін до договору іпотеки, у зв’язку з укладенням іпотекодержателем та Особою 7 додаткових угод №№1 та 2 від 3.02.2009 та до договору про надання споживчого кредиту від 1.11.2006 №**.

6.10. Суди вказали, що станом на 22.06.2017 заборгованість позичальника за кредитним договором від 1.11.2006 №** становила 125248,96 швейцарських франків, що за курсом НБУ дорівнює 3346491,27 грн.; заборгованість за сплатою пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за вказаним договором становить 604186,79 грн. Заборгованість позичальника за кредитним договором від 20.11.2007 №* становить $125424,17, що за курсом НБУ дорівнює 3263988,68 грн.; заборгованість за сплатою пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за цим договором становить 554775,83 грн.

6.11. Як установили суди та вбачається із матеріалів справи, основним боржником за кредитними договорами є Особа 7, а СТ «Гарант» є майновим поручителем за іпотечними договорами, тобто СТ «Гарант» у спірних правовідносинах не є позичальником за основними кредитними договорами, як і не є особою, яка отримувала кредитні кошти.

6.12. Зазначені обставини сторони не заперечують, а отже, загальний розмір вимог банку до боржника — позичальника, що виникли на підставі кредитних договорів №* та №**, сягає 7769442,57 грн., які банк просить визнати та включити до реєстру вимог кредиторів боржника — іпотекодавця як вимоги, забезпечені заставою.

7. Правова позиція, викладена в постанові ВСУ від 29.03.2017 у справі №3-1591гс16

7.1. ВСУ в постанові від 29.03.2017 у справі

№3-1591гс16 (№918/169/16), розглянувши заяву ПАТ «Дельта Банк» у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» до приватного підприємства «ОВАС» про визнання банкрутом, вказав про таке: «Відповідно до ч.1 ст.11 закону «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

7.2. Тобто відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов’язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.

7.3. Таким чином, у разі невиконання основним боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання іпотекодержатель як кредитор має право вимагати виконання основного зобов’язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред’явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов’язань перед іпотекодержателем.

7.4. Враховуючи викладене, ВГС дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового визнання кредиторських вимог ПАТ «Дельта Банк» у межах вартості предмета іпотеки відповідно до іпотечного договору від 1.12.2010 №НКЛ-2005422/S-5 із додатковими договорами у розмірі 100259500,00 грн. та включення їх до реєстру вимог кредиторів окремо як забезпечених заставою майна боржника».

8. Мотиви, з яких виходить ВП ВС, та застосовані нею положення законодавства

8.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача,

перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, ВП ВС дійшла таких висновків.

8.2. За визначеннями, наведеними у ст.1 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», кредитор — юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника; конкурсні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори — кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

8.3. За чч.2, 6, 8 ст.23 закону про банкрутство, забезпечені кредитори зобов’язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Розпорядник майна зобов’язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності — згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з

державним реєстром застав.

8.4.Визначення забезпеченого зобов’язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов’язань (зокрема, стст.572, 575, 589 ЦК, закону «Про заставу», закону «Про іпотеку»).

8.5. Так, відповідно до ст.572 ЦК в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

8.6. Частиною 1 ст.583 ЦК визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель); відповідні положення наведено також у ч.2 ст.11 закону «Про заставу», за якою заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

8.7. Згідно зі ст.589 ЦК у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

8.8. За змістом ч.1 ст.584 ЦК, ч.1 ст.12 закону «Про заставу», у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута угода.

8.9. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи

сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави (ч.2 ст.589 ЦК, ст.19 закону «Про заставу»).

8.10. Згідно з ч.1 ст.575 ЦК іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

8.11. За визначеннями, наведеними у ст.1 закону «Про іпотеку», іпотека — вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом;

основне зобов’язання — зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою;

майновий поручитель — особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника.

8.12. Частинами 5, 6 ст.3 закону «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов’язання.

У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити

забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

8.13. Відповідно до ч.1 ст.7 закону «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

8.14. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги за основним зобов’язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов’язання чи умов іпотечного договору.

8.15. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов’язанням (ст.11 закону «Про іпотеку»).

8.16. У разі реалізації предмета застави (іпотеки) у зв’язку зі зверненням на нього стягнення заставодавцем (іпотекодавцем) відповідне забезпечувальне зобов’язання припиняється (абз.5 ст.28 закону «Про заставу», абз.3 ч.1 ст.17 закону «Про іпотеку»).

8.17. Положеннями ч.1 ст.39 закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

8.18. За наведеними вище положеннями законодавства, іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом).

8.19. Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов’язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов’язань боржника, які існують за основним зобов’язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу

забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення.

8.20. Закон про банкрутство не містить іншого порядку та способу визначення забезпечених вимог, ніж наведені вище положення законодавства, не пов’язує визначення вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, для включення їх до реєстру вимог, із договірною вартістю предметів забезпечення.

8.21. Натомість правове значення має розмір підтверджених документально зобов’язань боржника за основним зобов’язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома.

8.22. У разі реалізації предмета іпотеки з дотриманням вимог закону про банкрутство іпотека та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета досягнута.

8.23. За рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється погашення вимог забезпечених кредиторів у позачерговому порядку (ч.9 ст.45 закону про банкрутство).

8.24. Спрямування коштів, отриманих за рахунок майна банкрута, яке є предметом забезпечення, на погашення вимог інших кредиторів, якщо ще не виконані забезпечені цим майном зобов’язання боржника за основним зобов’язанням, суперечить положенням наведеного законодавства.

8.25. З урахуванням викладеного ВП ВС відступає від висновку щодо застосування

норми права в подібних правовідносинах, викладеного в ухваленій раніше постанові ВСУ від 29.03.2017 у справі №3-1591гс16 (№918/169/16), оскільки господарські суди при вирішенні питання про визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог та включення їх окремо до реєстру повинні застосовувати ст.19 закону «Про заставу» та ст.7 закону «Про іпотеку» і встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна та розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (чч.1 та 2 ст.300 ГПК).

9.2. За п.3 ч.1 ст.308 ГПК (у чинній редакції), суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

9.3. Підставою для скасування судового

рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п.2 ч.3 ст.310 ГПК у чинній редакції).

9.4. Суди першої та апеляційної інстанцій, на порушення вимог стст.43, 99, 101 ГПК (в редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваних судових рішень), не з’ясували відповідності заявлених вимог кредитора умовам кредитного договору та договору іпотеки і розміру його дійсних вимог за основним зобов’язанням, забезпеченим іпотекою, не перевірили наданого кредитором розрахунку, необґрунтовано відхиливши відповідні доводи позивача, наведені в заяві та апеляційній скарзі, та визначивши розмір визнаних вимог забезпеченого кредитора лише на підставі договірної вартості майна, яке є предметом забезпечення.

9.5. Визначення розміру вимог кредитора за основним зобов’язанням потребує додаткової перевірки наявних у матеріалах справи доказів, установлення фактичних обставин справи щодо всього розміру заборгованості боржника за основним зобов’язанням, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і є підставою для скасування судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви ПАТ «УкрСиббанк» в цілому та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.6. ВП ВС також враховує необхідність надати боржнику у цій справі можливість власного розрахунку дійсного розміру вимог ВСУ, яка

була застосована судами під час розгляду заяви ПАТ «УкрСиббанк» у цій справі.

9.7. З огляду на висновок ВП ВС про задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, повинні бути розподілені відповідно до приписів ст.129 ГПК за результатами розгляду заяви.

Правовий висновок ВП ВС

Забезпеченими зобов’язаннями в розумінні ст.1 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, є всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов’язанням (кредитним договором) і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства.

Господарські суди, визначаючи розмір забезпечених кредиторських вимог та включаючи їх окремо до реєстру, повинні застосовувати положення ст.19 закону «Про заставу» та ст.7 закону «Про іпотеку» та встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, а також склад та розмір цих вимог.

Керуючись стст.308, 310, 314, 315, 317 ГПК, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 та ухвалу Господарського суду Вінницької області (про розгляд заяви про визнання грошових вимог ПАТ «УкрСиббанк») від 8.08.2017 у справі №902/492/17 скасувати.

Справу №902/492/17 в частині розгляду заяви ПАТ «УкрСиббанк» про визнання грошових вимог направити на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Джерело: Закон і Бізнес