flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

ВС висловився щодо відшкодування витрат на правову допомогу

28 вересня 2018, 10:55

Закон №4191-VI визначає не види правової допомоги, а виключно граничний розмір їх компенсації. Такий висновок зробив ВС в постанові №826/1216/16, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

27 червня 2018 року                         м.Київ                                №826/1216/16

Велика палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — САПРИКІНОЇ І.В.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., БАКУЛІНОЇ С.В., КІБЕНКО О.Р., ГУДИМИ Д.А., СИТНІК О.М., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЛОБОЙКА Л.М., БРИТАНЧУКА В.В., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., ТКАЧУКА О.С., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Особи 3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду від 20.04.2017 за позовом Особи 3 до департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій неправомірними,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року Особа 3 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом про визнання протиправними дій, які полягають у недотриманні встановлених регламентом виконавчого органу Київської міської ради, затвердженого розпорядженням

від 8.10.2013 №1810 та рішенням Київської міської ради «Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві» від 28.02.2013 №63/9120, строків опрацювання його клопотання від 30.11.2015 №2 (реєстраційний №08/М-11691) та підготовки проекту рішення з питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

ОАСК постановою від 14.06.2016 відмовив Особі 3 у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 9.11.2016 скасував постанову ОАСК від 14.06.2016, задовольнив позов та стягнув за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень — департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради  на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1157  грн. 53 коп. Разом з тим суд апеляційної інстанції відмовив Особі 3 у частині відшкодування витрат на правову допомогу.

Не погодившись з таким рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу, Особа 3 подав до ВАС касаційну скаргу про зміну постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 9.11.2016 і стягнення відповідних витрат на його користь.

ВАС ухвалою від 20.04.2017 відхилив касаційну скаргу Особи 3 та залишив постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9.11.2016 без змін.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що Особа 3 не надав документальних підтверджень витрат на правову допомогу, пов’язаних із участю особи, яка надавала

правову допомогу в судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням або ж під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, оскільки документальні підтвердження витрат позивача на правову допомогу, що полягали у складанні процесуальних документів, не містять вимог щодо відшкодування таких витрат.

13.06.2017 до ВСУ надійшла заява Особи 3 про перегляд ухвали ВАС від 20.04.2017 за правилами п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, чинній до 15.12.2017).

ВСУ ухвалою від 26.06.2017 відкрив провадження у цій справі.

<…> 12.01.2018 заяву Особи 3 про перегляд ухвали ВАС від 20.04.2017 передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі ВС.

ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 3.05.2018 передав цю справу на розгляд Великої палати ВС на підставі пп.2 п.1 розд.VII «Перехідні положення» КАС (у редакції закону №2147-VIII), який передбачає: якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень ВСУ відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат ВСУ, то така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд ВП ВС.

Оскільки справа за вказаними заявами згідно із ч.2 ст.241 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат ВСУ в адміністративних та цивільних справах, то її відповідно до пп.2 п.1 розд.VII «Перехідні положення» КАС (у редакції закону №2147-VIII) передано до ВП ВС для розгляду, який згідно з пп.1 п.1 зазначеного розділу КАС здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

ВП ВС ухвалою від 23.05.2018 прийняла до розгляду заяву Особи 3 про перегляд ухвали ВАС від 20.04.2017 та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження на 27.06.2018.

1, 18 та 23.06.2018 заявник подав до ВП ВС додаткові пояснення, у яких просив розглянути його заяву про перегляд ухвали ВАС від 20.04.2017 з урахуванням доданих до заяви рішень касаційних судів як на підтвердження неоднакового застосування судами норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, ВП ВС встановила таке.

Відмовляючи Особі 3 у відшкодуванні витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з яким погодився й ВАС, про відсутність підстав для стягнення витрат на користь позивача за договорами про надання правової допомоги від 20.01 та 2.07.2016 (№20/01-1, №02/07-1), оскільки надана позивачу правова допомога щодо складання процесуальних документів не є представництвом інтересів позивача в судовому засіданні, вчиненням окремої процесуальної дії та ознайомленням з матеріалами справи в розумінні ч.1 ст.1 закону «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 №4191-VI.

У заяві про перегляд ухвали ВАС Особа 3посилається на ухвали ВАС від 11.08.2014 у справі №826/4399/13-а, від 19.06.2015 у справі

№17/135/15-а і на ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.09.2016 у справі №654/2765/15-ц, від 26.04.2017 у справі №335/6590/15-ц, у яких, на його думку, по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення ч.1 ст.1 закону №4191-VI.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, ВП ВС дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За правилами п.1 ч.1 ст.237 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підставами перегляду ВСУ судових рішень у адміністративних справах є: (…) неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (…).

У справі, що розглядається, ВАС погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що компенсація витрат на правову допомогу здійснюється виключно за участь представника у судовому засіданні, вчинення ним окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та за ознайомлення з матеріалами справи в суді, а надані позивачем для відшкодування документальні підтвердження витрат на правову допомогу, що полягали у складанні процесуальних документів, не містять вимог щодо відшкодування витрат, визначених у ч.1 ст.1 закону №4191-VI.

Натомість у наданих на обґрунтування заяви ухвалах ВАС від 19.06.2015 у справі №17/135/15-а, ВСС від 21.09.2016 у справі №654/2765/15-ц, від 26.04.2017 у справі №335/6590/15-ц суди виходили з того, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом,

стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов’язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів тощо). Підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат є відсутність їх документального підтвердження.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, ВП ВС виходить із такого.

Стаття 59 Конституції гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною 2 ст.16 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) встановлено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов’язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим кодексом та іншими законами.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що

правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз’яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

КС зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Водночас КАС (у редакції, чинній на момент звернення із заявою) не передбачав, що види правової допомоги, які підлягають компенсації, можуть установлюватися або обмежуватися іншими законами.

За приписами ч.3 ст.90 КАС, законом установлюється граничний розмір компенсації таких витрат.

Зокрема, ст.1 закону №4191-VI визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах — суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

ВП ВС наголошує на тому, що вказаний закон визначає не види правової допомоги, а виключно граничний розмір їх компенсації.

Визначальним в адміністративному судочинстві, за ст.6 КАС, є принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та встановлюють зміст і спрямованість діяльності держави, а тому при вирішенні справ суди повинні в першу чергу застосовувати саме принцип верховенства права.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов’язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою

прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих конвенцією.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС).

Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством способами.

У силу вимог ч.7 ст.9 КАС, відповідно до якої в разі відсутності закону, що регулює певно правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), суд вважає за можливе використати аналогію закону, застосувавши норми ст.1 закону №4191-VI до вказаних правовідносин в частині поширення встановленого граничного розміру компенсації на види правової допомоги, наданої позивачу.

При цьому склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги

(договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч.1 ст.241 КАС (у редакції, чинній на момент звернення із заявою) справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.IV цього кодексу.

За змістом ч.1 ст.220 КАС (гл.2 розд.IV), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й касаційний суд, не досліджував належність та допустимість наданих Особою 3доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, а лише зазначив, що надані позивачем документи не містять вимог щодо відшкодування витрат, які визначені у ч.1 ст.1 закону №4191-VI.

ВП ВС, розглядаючи справу в частині вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, діє за правилами суду касаційної

інстанції та в межах наданих їй повноважень, а тому позбавлена процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, у зв’язку із чим після скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 9.11.2016 та ухвали ВАС від 20.04.2017 ця справа має бути передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на те, що ВП ВС не має процесуальної можливості ухвалити в цій справі нове судове рішення, заява Особи 3 про перегляд ухвали ВАС від 20.04.2017 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.242 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема про часткове задоволення заяви про перегляд судового рішення.

Ураховуючи викладене та керуючись стст.241, 242, 243 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), пп.1, 2 п.1 розд.VІІ «Перехідні положення» КАС (у редакції закону №2147-VIII), ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду від 20.04.2017 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9.11.2016 в частині відмови у відшкодуванні Особі 3 витрат на правову допомогу та ухвалу Вищого адміністративного суду від 20.04.2017 скасувати. Справу за позовом Особи 3 до департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради про визнання дій неправомірними в частині вимог про відшкодування витрат на правову допомогу направити на новий розгляд до суду

апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Джерело: «Закон і Бізнес»